Чуття по венах – сонною рікою...
Жадала плюскотіти між гортензій,
А виросла в гінку надію Ноя –
Не згинути в буття хисткім ковчезі.
Злетіти б голубиною із криці,
Що віть маслини в дзьобі – над ЧАЕС!
Колише Ноя сни цвіла криниця.
В моїх заплавах ніч пасе овець...
Казки шепчу карасикам і буслу.
Світило яре запалало… згусло.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Четверть века - Богдан Мычка Этот стих посвящается моей жене Людмиле и написан на 25-летие нашей свадьбы. Он является как бы продолжением стиха "Невесте".
